Вплив легуючих елементів на розпад мартенситу

Легуючі елементи впливають на розпад мартенситу тільки при t < 150°С. При більш високих температурах введення в сталь Сг, Mo, W, V, Tі й Sі сильно гальмує процеси розпаду мартенситу, утворення та росту часток карбідів. Це має велике практичне значення. Якщо у вуглецевій і низьколегованій сталі стан відпущеного мартенситу, який має високу твердість, зберігається лише до 300-350 °С, то у високолегованій сталі такий стан зберігається до 450- 500 °С і вище.

Більшість легуючих елементів не тільки збільшує кількість залишкового аустеніту в загартованій сталі через зниження температури Мн,

але й підвищує температурний інтервал його розпаду при відпуску. У деяких високолегованих сталях (наприклад, швидкорізальних), що містять 25-35 % (объемн.) залишкового аустеніту, роспад його протікає після відпуску при 550-600 °С.

Перетворення залишкового аустеніту

Перетворення залишкового аустеніту (друге перетворення при відпуску).При відпуску високовуглецевих та багатьох легованих середньовуглецевих сталей, які мають підвищену кількість залишкового аустеніту, при 200-300 С відбувається перетворення залишкового аустеніту з утворенням збідненого вуглецем мартенситу та часток карбіду, тобто таких самих фаз, що й при відпуску мартенситу гартування при тій же температурі. Однак, структурний стан продуктів розпаду залишкового аустеніту відрізняється від тих, які утворюються при перетворені мартенситу.

Зняття внутрішніх напружень та карбідне перетворення

Зняття внутрішніх напружень та карбідне перетворення (третє перетворення при відпуску). При 350-400 С повністю завершується процес виділення вуглецю із - розчину (мартенситу), відбувається порушення когерентності та відокремлення ґраток фериту та карбіду, цей процес пов’язаний з одночасним протіканням карбідного перетворення, в результаті якого утворюється цементит ( Fe C Fe C). Ймовірно - карбід перетворюється в цементит Fe C через проміжний стан – дефектний цементит, який відрізняється від Fe C за складом (в напрямку збіднення вуглецем), має дещо інші періоди гратки та складається з більшої кількості структурних дефектів.

Крім того, змінюються форма та розміри карбідних часток: вона наближається до сферичної. Також при цих температурах відпуску відбувається зміна субструктури – полігонізація - фази та релаксація макро- і мікро напружень, які виникають під час гартування в процесі мартенситного перетворення. Структура , яка утворюється після відпуску при 350-450 С називається тростит відпуску.

Коагуляція карбідів

Коагуляція карбідів (четверте перетворення при відпуску).(500-680 С). Підвищення температури відпуску вище 400-500 С у вуглецевих та багатьох низько- і середньо легованих сталях не викликає змін фазового складу. Однак, з підвищенням температури змінюється мікроструктура; відбувається коагуляція та сфероїдизація карбідів і змінюється субструктура - фази.



Коагуляція карбідів при відпуску відбувається в результаті розчинення більш менших і росту більш великих часток цементиту при одночасному збідненні вуглецем - твердого розчину. Структуру сталі після високого відпуску називається сорбітом відпуску.

Часточки карбідів в структурі троститу або сорбіту відпуску відрізняються від троститу та сорбіту, які отримали в результаті розпаду переохолодженого аустеніту, мають зернисту, а не пластинчату будову. Утворення зернистих структур покращує багато властивостей, особливо пластичність і в язкість, а головне опір руйнуванню. При однаковій твердості та тимчасовому опорі сталь із зернистою структурою має більш високі значення границі текучості, відносного звуження та ударної в язкості.

В результаті коагуляції розмір часток карбідів стає 1 мкм, тоді як після відпуску при 400-450 С (тростит відпуску) їх розмір 0,3 мкм. При температурах, близьких до точки А , утворюється більш груба ферито - карбідна структура (діаметр карбідних часток 3мкм), називається зернистим перлітом. При цих температурах відбувається рекристалізація фериту та зникає його субструктура.

Легуючі елементи Сг, Mo, W, V уповільнюють процес коагуляції. Тому після відпуску при однаковій температурі сталь, легована цими елементами, зберігає більш високу дисперсність карбідних часток і відповідно більшу міцність. При вказаних високих температурах стає можливим і дифузія легуючих елементів, яка призводить до їх перерозподілу між феритом і цементитом. Карбідоутворюючі елементи (Сг, Mo, W, V) дифундують із фериту в цементит, не карбідоутворюючі (Ni, Co, Si) – із цементиту в ферит. Збагачення цементиту легуючими елементами до границі насичення призводить до його перетворення в спеціальний карбід (М С , М С , М С або МС), який утворюється в тих самих місцях, де раніше були частки цементиту(перетворення «на місці»). Однак можливе і пряме виділення часток спеціальних карбідів, які визивають ефект дисперсійного твердіння.




0441773836249327.html
0441894233295333.html

0441773836249327.html
0441894233295333.html
    PR.RU™